Булінг дітей у школах України: причини, види, симптоми та наслідки

Ви коли-небудь замислювалися, що відбувається в душі дитини, яка щодня йде до школи, як на війну? Уявіть собі маленьке серце, що тремтить від страху, очі, які уникають поглядів, і голос, який боїться промовити слово. Це не вигадка — це реальність для тисяч українських школярів, які стають жертвами булінгу. За даними ЮНІСЕФ, 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з булінгом, а 24% із них регулярно зазнають цькування. Ці цифри — не просто статистика, це крик про допомогу, який ми, дорослі, часто не чуємо. Сьогодні ми зануримося в цю болючу тему, щоб зрозуміти, чому булінг процвітає в наших школах, які його прояви, як розпізнати, що ваша дитина страждає, і які наслідки це несе — як зараз, так і через роки.

Причини булінгу: чому діти стають агресорами чи жертвами?

Булінг не виникає на порожньому місці. Це явище, яке живиться соціальними, психологічними та навіть історичними чинниками. Усе почалося не вчора — ще в 1978 році норвезький психолог Дан Ольвеус ввів термін "булінг" у науковий обіг, досліджуючи агресивність дітей. Він довів, що це не просто дитячі пустощі, а систематична поведінка, яка залежить від індивідуальних особливостей і соціального оточення. В Україні ж булінг має свої унікальні корені.

Перша причина — соціальна нерівність. У країні, де економічна прірва між сім’ями часом разюча, діти стають заручниками статусу своїх батьків. За дослідженням Українського інституту дослідження екстремізму, зовнішність, одяг чи відсутність модного гаджета часто стають приводом для знущань. У 2024 році опитування показало, що 29% школярів вважають зовнішність основною причиною булінгу. Хтось із дорогим телефоном може глузувати з того, у кого його немає, а той, хто не вписується в "стандарти", стає мішенню.

Друга причина — сімейне середовище. Діти, які бачать вдома агресію, переносять її в школу. Психолог Світлана Кривцова зазначає, що булінг часто починається з однієї дитини, яка прагне самоствердитися, розважитися чи отримати вигоду. Якщо вдома немає тепла й підтримки, а є лише крики чи байдужість, дитина шукає владу там, де може її здобути — над слабшим однолітком. За даними ВООЗ, у 2016 році Україна посіла 9-е місце серед 42 країн за кількістю постраждалих від цькування, і це частково пояснюється розривом між поколіннями та браком спілкування в сім’ях.

Третя причина — шкільна атмосфера. Ігнорування проблеми педагогами, авторитарний стиль навчання, відсутність контролю на перервах — усе це створює ґрунт для булінгу. Якщо вчитель виокремлює когось із учнів як "зразок" чи "невдаху", це провокує суперництво, яке легко переростає в агресію. У 44% випадків, за даними ЮНІСЕФ, свідки булінгу мовчать, бо бояться за себе. А школа, яка не визнає проблему, лише підсилює почуття безкарності в агресорів.

Види булінгу: від слів до ударів

Булінг — це не лише синці на тілі. Він має різні обличчя, і кожне з них залишає свій слід. В Україні, як і в усьому світі, розрізняють кілька основних видів:

1. Фізичний булінг — штовханина, удари, псування речей. Це те, що видно одразу, але трапляється рідше, ніж інші форми. Уявіть, як хлопчик повертається додому з порваним рюкзаком, а на запитання "Що сталося?" лише опускає очі.

2. Психологічний булінг — образи, глузування, плітки, ігнорування. За даними Українського інституту дослідження екстремізму, у старших класах саме психологічне насильство стає домінуючим. "Ти жирний", "Ти дурень", "Тебе ніхто не любить" — ці слова ранять глибше, ніж кулаки.

3. Соціальний булінг — бойкот, ізоляція. Дитину виключають із компанії, не беруть у гру, ігнорують її присутність. Уявіть, як це — сидіти в класі, де ніхто не хоче бути твоїм партнером на уроці.

4. Кібербулінг — цькування в інтернеті. У добу технологій це явище набуло шаленої популярності. За даними опитування U-Report у 2023 році, 35% підлітків в Україні стикалися з образами чи погрозами в соцмережах. Анонімність дає агресорам відчуття безкарності, а жертвам — безвихідь.

Кожен із цих видів — це не просто "дитячі жарти". Це систематичне знищення самооцінки, яке може тривати роками.

Симптоми булінгу: як зрозуміти, що ваша дитина страждає?

Ви можете не знати, що ваша дитина — жертва булінгу, бо діти часто мовчать. За даними ЮНІСЕФ, 48% постраждалих в Україні нікому не розповідають про свій біль. Але є знаки, які ви можете помітити, якщо будете уважними:

• Фізичні ознаки: синці, подряпини, порваний одяг, часті "втрати" речей. Дитина може пояснювати це "випадковістю", але якщо це повторюється — це тривожний дзвінок.
• Емоційні зміни: замкнутість, плаксивість, різкі перепади настрою. Ваша колись весела дитина раптом уникає розмов чи боїться йти до школи.
• Проблеми зі сном і апетитом: кошмари, відмова від їжі чи, навпаки, переїдання як спроба заспокоїтися.
• Страх перед школою: "Я захворів", "Можна не йти?" — ці відмовки можуть бути криком про допомогу.
• Падіння успішності: булінг забирає в дитини сили вчитися. Вона втрачає інтерес до уроків, бо її думки зайняті виживанням.

Якщо ви бачите ці симптоми, не ігноруйте їх. Ваша дитина може бути на межі, і ваше втручання — її єдиний шанс.

Наслідки булінгу: рани, які не гояться

Булінг — це не просто "етап дорослішання". Це травма, яка впливає на дитину в короткостроковій і довгостроковій перспективі. Давайте подивимося на факти.

У ближній перспективі:

• Психологічні розлади: тривожність, депресія, панічні атаки. За даними ВООЗ, жертви булінгу втричі частіше стикаються з цими проблемами.
• Шкільна дезадаптація: діти пропускають уроки, втрачають інтерес до навчання. У 2018 році ЮНІСЕФ повідомляв, що 24% українських школярів регулярно зазнають цькування, і це прямо впливає на їхні оцінки.
• Фізичні травми: від синців до серйозних ушкоджень. У крайніх випадках — спроби самогубства. В Україні щороку фіксують випадки, коли діти не витримують тиску.

У дальній перспективі:

• Комплекс неповноцінності: жертви булінгу виростають із переконанням, що вони "не такі", "гірші". Це впливає на їхні стосунки, кар’єру, самооцінку.
• Соціальна ізоляція: страх перед людьми, невміння довіряти. Дослідження показують, що 30% жертв булінгу уникають близьких контактів у дорослому житті.
• Агресія чи радикалізація: деякі діти, які були жертвами, самі стають агресорами. Богдан Петренко з Українського інституту дослідження екстремізму зазначає, що булінг може бути першим кроком до насильницького екстремізму чи навіть тероризму. У США, наприклад, багато шкільних стрільців були жертвами цькування.

Ці наслідки — не абстракція. У 2018 році в Україні заговорили про булінг голосно, коли Верховна Рада ухвалила закон, що визначає це явище та вводить штрафи за нього. Але закон — це лише інструмент. Справжня зміна залежить від нас із вами.

Що ми можемо зробити?

Ви — батьки, вчителі, сусіди. Ви — ті, хто може зупинити цей біль. Не відвертайтеся, коли бачите, що хтось страждає. Не кажіть "сам винен" чи "переросте". Кожна дитина, яка мовчить про свій страх, чекає, що ви її почуєте. У 2024 році Міністерство освіти і науки України запустило дослідження "Булінг та толерантність у закладах освіти після 24 лютого 2022 року", щоб зрозуміти, як війна посилила цю проблему. Результати ще аналізуються, але вже ясно: наші діти потребують захисту більше, ніж будь-коли.

Якщо ви помітили, що ваша дитина змінилася, якщо вона боїться школи чи замикається в собі, не чекайте, поки стане пізно. Запишіть її на консультацію до психолога. Одна розмова може врятувати її від років страждань. Перейдіть за посиланням нижче, щоб знайти спеціаліста, який допоможе вашій дитині повернути впевненість і радість. Не залишайте її сам на сам із булінгом — вона заслуговує на щасливе дитинство. Ви можете це їй дати.